приняв нараз якийсь поганий, цинїчний відтїнок, хоч подібний усьміх на устах иньших людий не разив його зовсїм. Але се був його батько! Вся та коротенька розмова зробила на нього дуже прикре вражінє, хоч і сам він не вмів собі докладно вияснити, що власне було в нїй такого прикрого. Про те хотїв звернути річ на иньшу тему.
— Але признасть татко, що той концепт з чоловіком, який буцїм то стирчав під вікнами і з паперовими свистками киданими на нього був не дуже то щасливий.
— Концепт? Що се ти говориш! Аджеж се чистїсїнька правда! Сам я се бачив і не від сьогоднї бачу того зітхаючого Адонїса. Ха, ха, ха! Як би ти побачив, що се за Адонїс! Чистий оранґутанґ. А наша панна еманципантка, бачить ся, зовсїм таки до нього прихильна.
— Ну, що се татко говорить! — скрикнув доктор диву даючись.
— Говорю, що знаю. Обсервую його й її. Переписують ся, вида́ють ся на вулицї, а може й ще дебудь. На певно не знаю, але маю підозрінє, маю певні вказівки і слїди… Одним словом, прошу пана доктора, не кожда тота весталька, що в довгій сукнї ходить.
— Се стара річ, — сказав доктор, поборюючи своє збентеженє. — Але знов я не припускав…
