Прошу паннунцї на снїданє! — сказала стара Осипова, підхилюючи двері сьвітлички. Целя стрепенула ся на її голос, але зараз же вспокоїлась, потрясла головою, а озирнувши ся в зеркалї і поправивши червону аксамітну стьонжечку, якою зграбно перевязала поперек тїмя своє коротке волосє, пішла до їдальнї.
Панство Темницькі сидїли вже при столї, а властиво сидїли оба панове, а стара Темницька наливала каву, раз у раз порушуючи зівялими губами, немов вела якісь ненастанні розговори, чутні тілько для її глухих вух, з якимись невидними сусїдами. Впрочім при столї старенька відзивала ся дуже рідко і сидїла вперши очи в якийсь один предмет, немов би не бачила нїчого більше довкола. Целя дуже її жалувала, старала ся услугувати їй при столї, розмовляти з нею знаками. Але старень-
