Цю сторінку схвалено
— 185 —
Юлїян.
Алеж я мушу йти! Там десь моя мама турбує ся… жде мене…
Каміля. (Видивила ся на нього витріщивши очи.)
Твоя… мама? Хиба у тебе є… тут… мама?
Юлїян.
А вжеж.
Каміля.
А ти казав менї…
Юлїян.
Е, що я тобі казав! Чи одно каже ся при таких оказіях! Хто би там усьому вірив. От і ти скілько всякої всячини набалакаєш, а про те…
Каміля.
Думаєш, що брешу?
Юлїян.
Розумієть ся, що брешеш. Твоє ремесло на брехнї фундоване.
Каміля. (Хапаєть ся за груди.)
Господи! (Перемагає себе) Ну, так, твоя правда… Звісно, инодї збрешеш… не можна без того. Лише перед одним, соколе мій, перед одним доси я не збрехала анї словом, анї помислом.
