Цю сторінку схвалено
— 183 —
Каміля. (Забігає йому дорогу, хапає його за руку.)
Нї, стій! Зажди ще хвилину. Яж мала тобі щось сказати… щось дуже важне… дуже цїкаве…
Юлїян. (Сердито.)
Ну, що таке? Кажи скоро.
Каміля.
Скоро? Чому скоро? Чого квапити ся? Ходи сюди! Сядь. (Садовить його на крісло). Дай сюди капелюх і палицю. (Бере і кладе на бік.) Так. А тепер слухай!
(З далека чути голос дзвонів).
Каміля.
Га! Чуєш? Дзвонять.
Юлїян. (Байдужно.)
Тай що з того? Дзвонять на утреню, бо сьогодня недїля.
Каміля.
Недїля? А котрого сьогоднї маємо? (Біжить до стїнного калєндаря.) О, я ще від четверга не заглядала до калєндаря. То сьогодня недїля? А так, учора була субота. (Віддира картку за карткою.) Господи!
Юлїян.
А там що таке?
