Ха, ха, ха! А вжеж сьмішно.
Чого сьмішно?
Хибаж не сьмішно? Так як коли би чоловік по шию в водї стояв і кричав: Пити! пити! Гину зо спраги!
Не в водї, а в калюжі! В калюжі, соколе мій, у багнї. І спрага мучить мене… за крапелиною чистої води… чистої любови… за крапелиною надїї на якийсь вихід із сього житя. Юлечку, любий мій! Не відвертай ся! Порадь менї! Вирви мене з сеї калюжі. Або хоч покажи менї дорогу… зроби надїю… одури мене надїєю хоч на день… хоч на хвилю! (Пригортає ся до нього,) Ти не знаєш, яке тяжке, яке страшне моє житє! Не знаєш, які думки нераз напосїдають… Нї, я не буду оповідати тобі… Я знаю, в тебе серце мягке, добре. Юлечку, зглянь ся на мене!..
Знаєш, Каміля, з ріжних роль, у яких я бачив тебе, ся найменше вдатна і найменше тобі до лиця. Лїпше покинь грати сю комедію. Бувай здорова! (Хоче йти.)
