Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/187

Цю сторінку схвалено
— 179 —
Юлїян.

Ти в дуже веселім настрою, а я нї.

Каміля.

Ось сядь лишень (тягне його до себе на софу), побалакаємо… може я й тобі піддам веселого гумору.

Юлїян. (Легенько опирає ся.)

Нї, пусти мене. Справдї мушу йти.

Каміля.

Алеж хлопче! Шеста година в ранцї! Куди ти підеш? Ще всї брами позамикані. Ще всї порядні люди сплять! Ну, обійми мене! Поцїлуй мене! (Обіймає його.) Так як учора. Яж твоя жіночка, правда?

Юлїян.

Вчора була.

Каміля.

А сьогодня вже нї?

Юлїян.

Що добре, того не треба за богато. За тиждень знов будеш.

Каміля. (Відвертає ся.)

Ти недобрий! Не любиш мене! Серджу ся на тебе.