Цю сторінку схвалено
— 178 —
Каміля.
Хочеш іти геть?
Юлїян.
А вжеж. Хиба не пора?
Каміля.
А хиба пора? Ще дуже рано. Думаю, що ще нема шестої.
Юлїян.
Ну, шеста в червнї, то вже зовсїм не рано. Ади, по тім сьвітлї на твоїм ліжку можна пізнати, як високо вже сонце.
Каміля. (Здрігнула ся.)
Яке дивне сьвітло! Як кровава пляма.
Юлїян.
Се від фіранки.
Каміля. (Відкидає ковдру і встає з ліжка.)
(На нїй лише довга, біла сорочка.) Душно! Сядь іще. Не відходи.
Юлїян.
По що сїдати? Треба йти. І так забарив ся. Там десь мої турбують ся, що мене цїлу ніч дома не було.
Каміля. (Надягає на себе спідницю й кафтаник, весело.)
Га, га, га! Певно дадуть знати на полїцію, що десь дитина заблукала ся. Хто би знайшов…
