якої перед хвилею нїхто би там не був дослїдив.
Целя були сирота без батька і без матери. Старий дїдусь посилав її до школи, а пізнїйше через якихось знайомих виробив їй місце на почтї (без протекциї навіть такого мізерного місця дістати годї!), де здавши приписаний екзамен була принята за манїпулянтку. Більше старенький не міг для неї зробити, та й за те, що зробив, Целя благословить його память. Пенсія експедиторки — 35 ґульденів місячно — вистарчає на скромне удержанє; лєкциї музики на фортепянї і французької мови, котрі в свобідних хвилях дає двом донечкам властителя каменицї, вистарчають їй на вбранє і инші приємности житя. В перспективі перед нею рисує ся по кількох або кільканацятьох лїтах служби самостійний почтовий уряд десь на провінциї, маленький домик з маленьким огородцем у малім місточку, квітки перед вікнами, стара служниця в кухни і тиха самітна сьвітличка. Панна Целїна, що правда, рідко забігає думкою в таку далеку будущину, але завсїгди, коли їй се притрапить ся, починає чогось зітхати — чи то з туги до такої іділлїчної картини, чи з полусьвідомого почутя, що не вважаючи на свою іділлїчність ся картина криє в собі якусь порожнечу, якісь темні безоднї.
