коли треба було чекати з півтори години, вийти нїкуди не можна, анї розмовляти нема з ким, книжка була її одинокою розривкою. От і сїла край вікна, з того боку, куди не било сьвітло, і почала читати за той час, поки Осипова стелила постїль і прятала в сьвітлицї. Та мабуть книжка була не дуже займаюча, бо не дочитавши навіть і одної сторони Целя відложила її на бік, попідливала свої квітки, позмітала пил із столика, з пари крісел і з більшого стола, а далї з зеркала, з фотоґрафій і з вікна. Крутячи ся по своїй сьвітличцї трібувала стиха забренїти якусь пісеньку, але пісенька швидко урвала ся, а на чолї дївчини набігла хмарка.
— Коли-ж бо менї то не чинить приємности снїдати з панством! — сказала нараз, гордо підносячи голову до гори, немов відповідаючи на якесь наклонюванє. — Коли-ж бо я не хочу слухати дурного балаканя пана Темницького анї бути метою огнестрільних поглядів панича Темницького! Адже-ж я не обовязана підлягати їм! Адже-ж я плачу їм за харч і за хату! Адже-ж не з ласки вони держать мене!
Уся її фіґурка тремтїла зі зворушеня на саму згадку про товаришів спільних снїдань. Молоде чоло поморщило ся, очи стратили свій погідний, соняшний блиск, а довкола уст зарисувала ся якась складина болю і гіркости,
