Цю сторінку схвалено
II.
А з ким то паннунця так розмовляють? — почув ся нараз від дверий голос старої служницї, що війшла, щоб попрятати в Целиній сьвітличцї.
— Моя Осипова — сказала Целя не відповідаючи на се питанє, — може би час уже снїданє дістати?
— А то що собі паннунця думають? — скрикнула добродушно Осипова. — Аджеж нинї паннунця до служби не йдуть і разом з панством снїдають. А панство ще сплять. Хиба де за голину снїданє буде. Я ще навіть огонь не розклала анї каву не змолола.
— А, правда! — сказала Целя і її голос затремтїв легким розчарованєм. — Треба чекати.
На столику лежала до половини прочитана книжка, перед тижнем узята з випозичальнї. Целя була не дуже то пильна читателька книжок, але в таких хвилях як отся,
