— Ов, а я анї разу не бачив! — сказав він знимаючи плащ.
— А щож, буду для пана на виставі стояти? — відповіла я і принялась за свою роботу.
— Ну, ну, — каже він шептом і знов хоче погладити мене, — тілько не фиркай ся! Так ти кажеш, що вже три роки тут служиш?
— Не служу! — відповіла я різко, — я тут у свого вуйка.
Немов холодною водою облили його ті слова. Став витріщивши широко очи і нїчого більше не говорив, тілько по лицї якась тїнь пробігла: видно, вдумував ся в моє положенє. В тій хвилї отворили ся двері від покою, вбігла старша панна з тацою, і також остовпіла побачивши офіцера.
— А, пан ляйтнант! — скрикнула вона, не знаючи, чи радувати ся його приходови, чи гнївати ся на мене. — То так пан додержує слова? Чи то тепер у вас сема година?
— Даруйте панї, — сказав офіцер кланяючись, — мусїв патролї розводити, то й запізнив ся.
І вони пішли до покою.
Не знаю, для чого я була дуже люта на нього, аж сльози крутили ся у мене на очах, хоч рівночасно в душі я мусїла-б була признати ся, що він менї сподобав ся. В його лицї
