Цю сторінку схвалено
— 149 —
то вони ґосподині. Я нераз було забю ся в темний куток кухнї, поплачу троха, а далї плюну і слухаю до півночи, що вони там гомонять у покою. Панни мої цокочуть, сьміють ся голосно; батька їх не чути нїколи, він хоч про око також сидїв при гостях, але я знала, що старий забивши ся в куток на своїм кріслї з поручами дрімає десь з люлькою в зубах.
Важко менї стане, коли послухаю того веселого гомону там в осьвітленім покою, коли уявлю собі всьміхнені лиця і блискучі очи паничів, і подумаю, що й я не гірша від них, а мушу оттут бовванїти в темній, брудній кухнї. Але далї думаю: щож мають робити бідні дївчата, ті мої кузинки! Вони боять ся, щоб я у них якого жениха не відбила. Бідність наша робить нас злими й завидющими, а не зле серце.
