Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/155

Цю сторінку схвалено
III.

Минав рік за роком. Я підростала і моє положенє між незамужними кузинками ставало ся чим раз гірше. Помимо ненастанної працї я була здорова, крепка і весела. Не подобало ся їм те, що я була красша від них усїх. Коли було йдемо на ринок за закупном, то хоч я одїта в брудну, пошарпану одїж, хоч панни навмисне не дають менї перед тим умити ся анї розчесати ся, то все таки прохожі паничі не дивлять ся на панну, а обертають очи за мною.

— Ромка, куди ти дивиш ся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якого молодого чоловіка. А сама, небійсь, аж благає очима у того самого панича: до мене! до мене! Та що, коли в її очах, як казали, заздрість тлїє, як іскра в попелї, а в моїх веселість живим полумям горить. Се менї так їх власний батько говорив.