А він підійде, поцїлує мене в чоло, а в самого аж сльози на очах.
— Віджив я при тобі, дитино моя! — каже. — І тїлом і духом віджив. Давнїйша служниця обкрадала нас, годувала всякою поганю. Дочки сварили ся з нею день у день, але анї одна й рукою не рушила, щоб зарадити злому. А при тобі й на них якийсь стид найшов, хоч що будь часом роблять. Господи мій, і що з ними буде, на кого вони надїють ся?
Видно було, що дуже турбував ся своїми дочками, але не мав відваги сказати їм у очи анї слова, бояв ся їх цокотаня. Тілько передомною душу свою розводив, бо знав, що я все прийму і паннам нїчого не скажу.
— Бог тобі заплатить, дитино моя, — повторяв він по кождій такій мові. — Бог тобі заплатить за все твоє добре серце, бо я, бідний, немічний чоловік, нїколи не зможу сього зробити!
