— Ну, що той поганець робить! Що він робить! Він мене в гріб вжене! Власну дитину заріже.
Я тодї не розуміла сього і потім не могла додумати ся, що воно значило. Я тілько неясно догадувала ся, що й мама мабуть через те померла. Я мучила ся думками, що́ воно могло значити, але не могла дійти до нїчого. Тато був такий добрий для мене, так мене любив, убирав мене гарно, купував менї все, чого я хотїла, що страшні мамині слова „власну дитину заріже“ не могли менї і в голові помістити ся, видавали ся якоюсь дикою клеветою.
Аж по батьковій смерти все від разу менї відкрило ся.
Ще не встигли вмити і нарядити тїла, коли до хати війшов дїдич, управляючий і ще кілька офіціялїстів ураз із комісарем від староства і жандармами. Почали відмикати всї шуфляди, перетрясати всї сховки і закутки. Що там знайшли — не знаю, бо я весь час стояла коло трупа, тисла ся до нього, мов у нього шукала охорони — не плакала, а тілько тремтїла й хлипала як дитина. Тілько потому я чула, як шептали довкола: „Злодїй, злодїй, обкрадав панську касу, держав любовницю в селї!“
Я й не дослухувала всього. Я так любила тата!…
