— Ага! Аби я був троха не діздрів, був би собі ногу на вік віченний просадив! Під самим порогом!
— То певне коти…
— Ой, небого моя! Лиш ти не пантруй моєї працї, як ока в голові! Не маєш свого що розмітувати! Не принесла ти менї тут нїякого віна!
Анна замовкла. Її дуже прикро вкололо те слово. На щож ти брав мене? Адже ти й тодї видїв, що я бідна! Такі гадки тисли ся їй до голови, але сьмілости не було у неї кинути й собіж ними Гнатови в очи.
— Ну, спати! — комендерує Лесиха. — Ти непотрібе огонь у печи погаси, грань позамітай у закутець, чуєш? Горшки у піч, най крупи на завтра доварять ся. Горпино, води ще нема! Рушай по воду, а хутко!
Анна почала порати ся, а Горпина вибігла до сїний. Тут лише злопотїла коновцями тай коромислом, рипнула дверми, а з обори чутно лиш було веселу пісеньку:
|
Кобим була така красна, як та зоря ясна. |
— О, які їй по голові сверщки цьвіркочуть! — відізвав ся сердито Гнат, роздягаючись. — Мамо, не висилайте її нїколи вечером за водою!
