Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/136

Цю сторінку схвалено
IV.

Уже геть-геть смеркло ся. У Лесихи затоплено в печи і огонь палає ярким, червоним сьвітлом. Анна з Горпиною порають ся, варять що треба на завтра. Дїд Заруба голосно говорить молитви сидячи на припічку, а Василь, наслухавши ся сварки Лесихи і відібравши зо два бухнаки межи плечі, полїз на піч і заснув не чекаючи вечері.

Під вікнами почули ся тяжкі мужицькі кроки і бреньк коси, а троха згодом увійшов Гнат у хату, кинув старий соломяний капелюх на лаву і сїв конець стола.

— Ти на, Галаю! Бики поприпинані?

— Поприпинані, поприпинані, — відповіла Анна миючи миски і заходячи ся коло вечері.

— А ти ґаздине, де твої серпи лежать?

— Або деж? Адже в сїнях над одвірком! Деж би мали?..