— І се правда? — запитала Целя пильно дивлячи ся докторови в лице.
— До слова правда!
— Слово чести?
— Слово чести! — без запинки сказав доктор.
— Ну, добре. А щож властиво склонило вас до того розриву?
— Що мене склонило? Гм! — сказав доктор удаючи заклопотаного. — Позвольте панї, що на разї лишимо се питанє на боцї, бо воно і так не належить до теми другого пункту — панни Шмідт.
— Так, так! — сьміючи ся сказала Целя, — Трактуймо річ парляментарно! Переходимо до третього пункту. Який властиво був змисл вашої вечірньої розмови? Може воно нетактовно, що я так просто питаю, але, пане доктор, ви програли заклад, так уже, значить, не прогнївайте ся!
— Властивий змисл моєї розмови? Гм, гм! — І доктор сим разом справдї з заклопотанєм порушив ся в кріслї. — Се дїло досить делїкатне, і я не знаю, в якій би формі вам сказати його.
— Не дбайте про форму! Форма, се зрадник. Нехай річ сама за себе говорить, — поважно і навіть якось строго сказала Целя.
— Властивий змисл моєї розмови, прошу панї, такий, що я… — ті слова доктор цїдив
