Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/108

Цю сторінку схвалено
— 100 —

— Га, то перепрашаю! Нехай панї перейдуть до другого пункту, коли ласка.

— Нї, пане, дарую вам другий пункт, — сказала Целя з досадою.

— Ов, панї вже й гнївають ся на мене, — сказав доктор. — Може кажете йти геть?

— Але сидїть, сидїть! Хто вам сказав, що я гнїваю ся? — поспішно сказала Целя.

— Ну, спасибі за дозвіл! А що до другого пункту, то я можу панї відповісти на нього і без питаня. Панї хотїли знати близші подробицї про панну Амалїю Шмідт. І овшім!

Целя глянула на нього з зачудуванєм, вкінцї засьміяла ся голосно.

— Сим разом угадали. Але памятайте говорити правду!

— Щож, — сказав спокійно доктор, — не маю причини скривати правди. Панна Амалїя Шмідт, се, як я вже панї говорив, дочка протомедика віденського головного шпиталю, має 28 лїт і єсть спадкоємницею півмілїонової фортуни. А що я з її батьком у великій приязни, то сей старав ся делїкатно наклонити мене, щоб я став його зятем. Ну, нїчого гріха таїти, чоловік не сьвятий, полакомив ся не стілько на маєток, скілько на карієру, яку менї обіцював др Шмідт, і заручив ся з панною. Але сьогоднї, як панї бачили, я відписав їй „слово твердо“ і розірвав ті заручини.