— Добре, о що заклад?
— О… о… знаєте панї, як виграю, то тодї скажу свою цїну, а як програю, то ви подіктуєте.
— Моглоб вас богато коштувати те, що я подіктую.
— Все одно. Але я також буду вимагати не аби якої річи.
— Я спокійна, пристаю. Ну, говоріть, про що я думала.
— Про одного панича, що зве ся Семіон Стоколоса.
Доктор сказав ті слова звільна, з притиском, вперши прошибаючий погляд у Целине лице. Вона стояла насупротив нього. Слова доктора, бачилось, не зробили на неї нїякого вражіня.
— Я знала, що ви в той бік стрілите, хоч і не надїяла таких слів. Ви програли, пане доктор. Я думала про долю жінок у публичній службі.
— Слово чести?
— Слово чести!
— Прошу діктувати своє вигране.
— Мусить пан доктор як на сповіди визнати менї три правди, — на пів гумористично, а на пів з якимось нервовим неспокоєм сказала Целя. — Поперед усього, відки пан доктор знає Семіона Стоколосу і на якій підставі судить, що я могла думати про нього?