на якому видно було стернянку чорного, твердого волося. На фіґурі чорна ряса, переперезана чорним, широким поясом, але роблена якось мов не на його міру, здавало ся — за широка на нього, так що його худе тїло телїмбало ся в нїй, мов доспіле горохове зерно в розбухлім, зеленім іще стручку. Лице фіґури робило якесь жалісливе вражінє не то голодного, не то хорого чоловіка. Жерела веселости, тої що пливе з доброго, чоловіколюбного серця і так і бризькала з кождого позирку, кождого руху, кождого слова нашого катехета о. Красїцкого, в лицї нового нашого вчителя ми не завважили анї слїду.
— Ну, хлопцї! — промовив о. ректор велївши нам сїсти — говорив, розумієть ся, по польски, бо се тодї, nota bene, ще за так званої ґерманїзациї (се що тут оповідаю, дїяло ся в 1864 роцї) була — не знаю чи з гори наказана, чи з власної привички заведена урядова мова в школї оо. Василіян, — маєте тут нового вчителя і ґосподаря кляси, о. Телесницького. Буде вас учити польської, руської й нїмецької мови, рахунків та співу. Слухайте його, будьте пильні та чемні, аби менї не потребував жалувати ся на вас. Я знаю, ви хлопцї порядні і не будете робити йому прикрости. Ну, отже! — І з сим словом, яке від біди мало заступати нїмецьке „also“, що ним о. Барусевич любив сипати що хвиля в своїй зви-
