— О! — здивував ся Лїмбах. — Отсе все?
— Так.
— Маєте того так богато?
— Що де можу дістати, то стягаю, — мовив я. — По селах, по попівствах у нас то друть і палять або зуживають на великодні паски. Не трудно випросити і дістати в дарунку.
— Певно сьмітє! — зневажливо буркнув Лїмбах, відкладаючи книжку, якої заголовка очевидно не вмів прочитати.
— Буває всїляке, — відповів я не без прикрости. — Ну, але я мушу прочитати. Знаєте, що казав старий Фредро: Obce rzeczy wiedzieć ciekawość jest, a swoje potrzeba.
— Фредро? Фредро? Що се таке за Фредро?
Показало ся, що і в польській лїтературі старий Лїмбах був так само не дома, як у руській. Коли в другій поличцї моєї шафи він наскочив на польських письменників, — розумієть ся, там були самі dii minorum gentium, Дзєржковский, Захаріясевич, „Czarny Matwij“ Лозїнського, ріжні брошури бог-зна як і відки занесені в те вороняче гнїздо, що звало ся тодї моєю бібліотекою, — він з несмаком почав переглядати книжку за книжкою.
— Hilarego Meciszewskiego Słów kilkanaście — се що таке?
