не залишив по тихо на власну руку нишпорити за винуватим — звісно, на дармо.
Розумієть ся, не бракувало й піятик, хоча на честь учеників треба признати, що їх піятики, хоч голоснїйші та шумнїйші, були загалом рідші й приличнїйші від професорських. Ученики розмовляли, співали пісень і розходили ся найдалї о одинацятій, випивши хто дві, хто три або чотири склянки; випадків, щоб ученик упив ся до нестями, щоб сидїв у шинку цїлі ночи або пяний плентав ся по вулицях, я не тямлю. Тай то в піятиках брали участь переважно сини заможнїйших родичів; біднїйші ходили до шинків рідко тай пили мало, бо не мали за що.
Товариського, духового житя, якихось спільних духових інтересів майже не було. Читали ученики дуже мало. Ґімназіяльна біблїотека була дуже вбога; з учителїв, здаєть ся, один лише Юлїй Турчинський мав свою приватну біблїотеку і деколи зичив із неї книжки таким ученикам, до яких мав більше довірє — майже виключно Полякам. Читанє ґазет було, здаєть ся, навіть заборонене шкільними правилами, і я пройшов цїлу ґімназію не читавши зовсїм ґазет, з виємком „Друга“, що зачав був виходити 1874 р. і друкував мої вірші. Але від пятої ґімназіяльної, прочитавши припадком драми Шекспіра та Шіллєра, я набрав замилуваня до книжок і почав збирати свою
