Сторінка:Іван Франко. Малий Мирон і иньші оповіданя (1903).pdf/146

— 134 —

кових інтересів, що абсорбували-б їх увагу, хлопцї кидали ся в сей бік, заплутували ся в „романси“ з ріжними служницями, ученицями дївочої школи; деякі знаходили собі навіть прихильниць у сфері професорських жінок, що нудячись в неприсутности мужів, занятих культом скляного бога у Баєра, шукали розривки де могли. В клясах і по за клясами йшли між старшими таємні, уривані шепти, сьміхи та жарти, повні натяків очевидно масних а незрозумілих для нас „дрібноти“. З загального гамору в часї павз або перед годинами проривали ся з відси й відти жіночі імена в ріжних відмінках, а одного разу о. катихит Торонський, війшовши до шестої кляси, на свою превелику соблазнь побачив на таблицї виписану великими буквами скрутну теольоґічну квестію: „Що значить по христіянськи-кафтолически любити дївку?“. Покійник силкував ся роздути з сеї квестії кримінальну справу, донїс директорови, домагав ся скликаня конференциї та зарядженя слїдства за тим, хто написав сї слова на таблицї, грозив навіть карамн, але в своїм запалї забув про corpus delicti: поки він був у канцелярії з донесенєм, інкріміновані слова з таблицї щезли, а директор Куровский прийшовши до кляси не застав нїчого і якось потім зумів уговкати отця моралїста, який одначе