тири години, і навіть бистрі очи учеників не могли по нїм пізнати нїчогісїнько. Для менше твердих голов його компанїя була загубою: своїми дотепами і кпинами він підгонював їх пити все більше й більше, щоб додержати йому кроку, і реготав ся своїм грімким пивним басом, коли його партнери валили ся під стіл або вийшовши на ринок падали як снопи або немилосерно писали мислїте по вулицях.
Нема що казати, що бачучи такий приклад з гори ґімназіясти й собіж шукали відповідних розривок. У низшій ґімназії ще до мойого часу держала ся стара, єзуітська традиція — періодичних бійок із Жидами. Сезон тих бійок припадав особливо на місяцї червень і липень, час річної купелї. Над рікою в часї купаня, звичайно в пятницї та суботи бували бійки, які нераз кінчили ся й тяжкими калїцтвами, особливо від обопільного обкидуваня камінєм. Давнїйше брала участь у таких баталїях і висша ґімназія, — се було в пору, коли в висшій ґімназії були переважно дорослі парубки, що в тих бійках шукали виходу для своїх молодих сил. Коли я дійшов до висшої ґімназії, там було вже „дрібнїйше“ поколїнє, і бійки з Жидами вийшли з моди.
Для великої части ґімназіястів висших кляс ті роки бували часом полового дозріваня, — не диво, що не знаходячи анї батьківського проводу, анї досить сильних духових та нау-
