„вільним королївським містом“, вільним, не вважаючи на свою нормальну школу та ґімназію, від усього, що пахло цівілїзацією та інтензівнїйшим духовим житєм.
Отся відірваність від духового житя клала своє клеймо й на ґімназію. Вчителї, що приходили сюди, особливо молодші суплєнти, такі, що не мали своєї сїм'ї, або хоч і жонаті, та слабшого характеру, швидко забували про всякі наукові інтереси і розпивали ся, пересиджували днї й ночи в одинокім христіянськім склепі Баєра з кольонїяльними товарами та з кімнатою для снїдань, приходили часто до кляси пяні і — розумієть ся — така то й була їх наука. Осторонь від сеї компанїї держали ся лишень немногі, головно два брати Турчинські — Юлїй (звісний повістяр, з фаху історик) і Емерик — ботанїк, далї др. Антоневич, Ів. Верхратський, оба катехити: руський О. Торонський та латинський кс. Дронжек. Перед вів у піяцькій компанїї Осмульский, заступник учителя, що вчив французької мови та заступав инодї иньших учителїв у ріжних предметах, також гуморист sui generis, прозваний серед учеників Смоком. Сей був для пяницької компанїї небезпечним взірцем, бо мав голову так само міцну, як був величезний його живіт. Нїхто його не бачив пяним: по цїлонічній піятицї він ішов до кляси як коли-б нїчого не було і відбував преспокійно свої чо-
