робив свої уваги, або нїбито докоряючи хлопця старав ся зручно піддати йому добру відповідь.
До иньших хлопцїв пан Білїнський зовсїм не творив ся, та про те всї ми любили його. Підчас павз він сидїв тихо, не боронив нам анї кричати, анї бігати, терпливо дихав несьвіцькою курявою, яку збивало 60 або 70 пар хлопячих ніг, а коли нераз перед годиною нїмецького або рахунків цїла кляса не знала на певно чи якогось родівника, чи якогось рахунка, ми обертали ся до пана Білїнського, і він нїколи не відмовляв свойого поясненя. Його пансіонїсти сьміяли ся з нього, з його скупости (він був скупий поперед усього для себе, ходив у біднім міщанськім убраню густо вкритім латками, і призвичаював також своіх пансіонїстів до можливо простої та скромної одежі), але проте любили його за його терпливість та добродушність. Загально звісний був у Дрогобичі жарт, що пан Білїнський знає для непослушних та лїнивих у своїм пансіонї одну-однїську кару — наколоти провинника своєю власною, тиждень неголеною бородою.
О. Телесницький зразу толєрував пана Білїнського в своїй клясї. Инколи навіть, у сумнївних для нього наукових питанях він обертав ся до нього:
— Пане Білїнський, а ви як гадаєте?
Пан Білїнський уставав із свойго місця і махаючи ненастанно головою, загикуючись,
