Другий удар — новий несьвітський окрик.
— О, се ще красше! — жартував о. Телесницький. — Зовсїм так, як тій піснї співаєть ся:
Dobył tak pięknego głosu baraniego,
Aż się stary Józef przestraszył od niego.
А потім удари посипали ся густо, градом.
— Ти мене до крови, то й я тебе до крови! Кров за кров! Кров за кров! — приговорював о. Телесницький.
І він сїк, сїк… Крик, виск, пищанє нещасного хлопця, нїщо не зрушувало ката. Ось із під вільхових сучків показала ся кров, потекла струмком по білому тїлї, на сорочку, на дошки ґрадуса. О. Телесницький ще бив. Вільхова палка була забризькана кровю, а з неї кров підчас розмаху почала бризькати по білих стїнах кляси. Волянський лежав тихо, очевидно зомлїв.
О. Телесницький зупинив ся. Дихав важко з натуги. Закровавлену хустку відняв від уст, потім вийшов на корідор, принїс склянку води ї хлюпнув на зомлїлого хлопця. Сей отворив очи, застогнав.
— Га, га, га! Пане Волянський! А як вам дрімало ся? — жартував о. Телесницький. — А що, знаєте тепер, як то смакує? Ну, поможіть йому вбирати ся!
