неморальности, визиску, що молодїж нїколи не повинна забувати, що коли в нас витворила ся яка інтелїґенція, то повстала вона коштом крівавої працї й поту народнїх мас і т. д.
Цї листи зробили велике вражіння на Франка й багатьох його товаришів. Починаєть ся листування Франка з Драгомановом, що тягнеть ся аж до смерти сього останнього. Для того гуртка людей Драгоманов був »правдивим учителем і, вповнї безкорисно, не жалував працї, писань і упімнень і навіть докорів, щоб наводити їх на кращі шляхи европейської цивілїзації«, він немов їх »за вуха тяг на той шлях, і коли з ґенерації, що більш або менш стояла під його впливом, вийшла яка користь для загального й нашого народнього дїла, то це в найбільшій мірі заслуга Драгоманова«[1]. Щодо самого Франка, то Драгоманов був усе й його добрим дорадником; він був перший і »майже єдиний чоловік, що додавав йому духа й охоти«[2]. Цей уплив Драгоманова зараз же й відбив ся не тільки на самій редакції »Друга«, а й на творчости самого Франка. Вже від початку 1876. р. мова у »Друзї« куди більш народня. Франко у своїх »Довбущуках«, що все ще далї виходили, розсипає думки про те, що »наша хоругов — плуг і книга; що плуг — то наша сила, просвіта — то наша будучність«, і хоч не здер і з останньої частини тої повісти тої киреї таємничости й фантастичности, то все ж старав ся якось погодити одне і друге зі своїми новими поглядами на лїтературу в дусї реалїзму[3]. В тому ж роцї появляєть ся у »Друзї«, як вислів віри в непереможну силу народу, такий його вірш, як »Наймит
- ↑ Гл. Передмова Франка до »Листів« із 1887–1895.
- ↑ Гл. З листа Франка до Драгоманова — »В потї чола«.
- ↑ Цїлу ту третю частину »Петріїв і Довбущуків« Франко у мойому виданню викинув, вважаючи, що, як пише у »Postscriptum« на стор. 290, вона »не посуває нїякої акції далї, а тілько являєть ся рядом сцен, без яких може обійти ся повість, доведена до кінця другої части«.
