ґрафії Франка, не то не порозумієш значіння поодиноких творів, а то навіть нераз головної ідеї не схопиш. Річ у тому, що Франко належить до того типу письменників, які безпосередно беруть участь у громадському життю, які своїми ідеями годують громаду і своє власне життя старають ся з ними погодити. То ж не звертати уваги на життєпис Франка, значить те ж саме, що не додивляти ся до всїх духових прояв у життї Галицької України від сїмдесятих років XIX. ст., — так кожне нове суспільно-полїтичне явище нерозривно звязане з імям його й тих, що виступали з ним на аренї громадського життя.
Письменники такого зразка, як Франко, письменники-громадяни — не однакової зазнали долї з погляду на їх відносини до суспільства, серед якого доводило ся їм жити і працювати. Як Шевченко був у свій час гласом вопіющого во пустинї, бо суспільство на яких сто лїт не доросло було до того, щоб схопити його ідеї; як кволий тїлом, слабий Шашкевич, сходячи по гробу, забірав зі собою в могилу на яких двацять років, до подиху Шевченківського духа в Галичинї, свої думки про відродження галицького народу; як Федькович і досї більше знаний у Галичан, нїж у свойому тїснїщому рідному краю, на зеленій Буковинї — так знов Франкові доля дала дожити тої хвилини, щоб із гордощами дивити ся на те, як, під упливом його думок, із пупянка розцвітаєть ся чарівна квітка громадянської й національної свідомости серед народу, і тільки важка недуга не дозволила впивати ся насолодою того квіту. Правда, на це склали ся причини не чисто індивідуальної натури, бо хоч Франко письменник дуже високої міри, та до ґенїяльности Шевченка таки не доходить, — нї силою слова, нї навіть сміливістю й шириною ідей. Але коли Франкові довело ся ще хоч на склонї свойого життя побачити наслїдки своєї роботи, так це пояснюєть ся широкою громадською дїяльністю поета, дїяльністю, опертою на широких колах грома-
