Цю сторінку схвалено
— 67 —
XV.
І ти прощай! Твого імя
Не вимовлю ніколи я,
В лице твоє не гляну!
Бодай не знала ти по вік,
Куди се я від тебе втік,
Чим гою серця рану.
Мене забудь швиденько ти
Своїх діток люби, пести,
Будь вірна свому мужу!
І не читай моїх пісень
І не воруш ні в ніч, ні в день
Сю тінь мою недужу.
А як де хтось мене згада,
Най тінь найменша не сіда
На вид твій, квітко звяла!
І не блідній і не дрожи,
А спокійнісенько скажи:
„Ні, я його не знала!“
XVI.
Даремно, пісне! Щез твій чар —
Втишати серця біль!
Пропала ярь! Пропала ярь!
На душу впала цвіль.
Даремно, пісне! Тихо будь!
Не сип ще мук до мук!
Без тебе туга тисне грудь, —
Та ти в туж путь, та ти в туж путь
Несеш жалібний згук.
