Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/43

Цю сторінку схвалено
 —  39  — 


Тільки я стою та зорі,
Що високо там горять,
Не втікають, мов на доказ,
Що є в світі стійкість, лад.

І сміються вічні зорі,
Іронічно миготять:
„Ми і ти! — неправда? — доказ,
Що є в світі стійкість, лад!“


XI.
 

Смійтесь з мене, вічні зорі!
Я нещасний, я червяк!
В мене серце, нерви хорі
Не подужають ніяк.

Сам з собою у роздорі,
Своїх власних дум боюсь…
Смійтесь з мене, вічні зорі!
Я слабий, над труси трус.

Сам від себе геть, за море
Я тікаю… Чи втечу?
Я — кайданник! Власне горе
За собою волочу.


XII.
 

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?