Цю сторінку схвалено
I.
В Перемишлі, де Сян пливе зелений,
Стояв на мості я в важкій задумі,
Про тебе думав я, душе моя,
Про щастя те, що наче сонний привид
Явилося, всміхнулося і щезло,
Лишивши жаль по собі невмірущий.
І я згадав одно оповідання,
Що тут над Сяном від народа чув.
Зима була, замерз зелений Сян,
І по блискучім ледовім помості
Гладкий протерли шлях мужицькі сани.
Ось раз була неділя. В самий південь
Із церкви люде вийшли. Сяло сонце,
Іскрився сніг. Юрба народа вийшла
Над Сян, гули веселі розговори.
За Сяном ось на полі сніговому
Щось зачорніло, дзвоники бренчать,
Копита стукають о змерзлу землю,
І вчвал жене по втоптаній дорозі
Препишна чвірка. Упряж дорога
Полискує до сонця; наче вихор
Карита мчиться, з батога візник
Мов з пістолєта лускає…
