Я не жалуюсь на тебе, доле:
Добре ти вела мене, мов мати.
Таж де хліб роди́ти має поле,
Мусить плуг квітки з корінням рвати.
Важко плуг скрипить у чорній скибі,
І квітки зітхають у сконанню…
Серце рвесь, уста німі мов риби,
І душа вглибляєсь в люту рану.
А ти йдеш з сівнею й тихо сієш
В чорні скиби і незрослі рани
Но́ве сімя, но́вії надії,
І вдихаєш дух життя румяний.
ПРИВИД.
Холодна ніч. Спокійно, важко, звільна
На місто сніг вогкий паде й паде;
З густої тьми журба якась могильна
Вихилює лице своє бліде.
Лямпи горять. Колеса світлянії
Довкола них тісняться, меркотить
Кровавий блиск. Неначе сонні мрії
Фіякри мигають і гинуть вмить.
На тротоарах ще прохожих сила:
Циліндри, шуби, модні боа дам
І драні лахи — ріжнобарвна хвиля
Пливе, гуде, зіпреться тут і там.
