Цю сторінку схвалено
— 19 —
Підтяті думи, не провадять ноги,
А в серці холод… Дим довкола, дим!…
XV.
Нераз у сні являється мені,
О, люба, образ твій, такий чудовий,
Яким яснів в молодощів весні,
В найкращі хвилі свіжої любови.
Він надо мною хилиться, страшні
Полошить мари… З трепетом, без мови
Я в тії очі знов гляджу сумні,
Що жар колись ятрили в моїй крови.
І на моє бурливе серце руку
Кладе той привид, зимну як змия,
І в серці втишує всі думи й муку.
На привид тихо, не змигнувши, я
Гляджу. Він хилиться, без слів, без згуку
Моргає: „Цить! Засни! Я смерть твоя!“
XVI.
ПОХОРОН ПАНІ А. Г.
Так сталось! В труні металевій нині
Ота рука проклятая спочила,
Що ген-то, в добрій чи лихій годині
Нас розлучила.
Я бачив, як її зашрібували,
Вложили в склеп і привалили камінь,
