Франко Іван, син селянина-коваля, на світ народив ся 1856 р. в селї Нагуєвичах, Дрогобицького повіту, в Галичинї. Початкову освіту здобув у народній школї, а далї в ґімназії та унїверситетї у Львові й Віднї. Писати Франко почав ще на шкільній лаві, але перший раз його твори надруковано р. 1874 у львівському журналї „Друг“. Від того часу Франко написав багато поезій, оповідань, повістей, що були друковані по ріжних журналах, збірниках і окремими виданнями. З його белєтристичних творів згадаємо тут отсї: „Захар Беркут“, історична повість (Львів. 1883), „Boa constrictor“ (1884), „В потї чола“, збірник оповідань (1890), „Для домашнього огнища“, повість (1898), „Перехреснї стежки“, повість (1900); збірники поезій: „З вершин і низин“ (1887), „Зівяле листя“ (1893). „Мій ізмараґд“ (1898), „Із днїв журби“ (1900), „Мойсей“ (1905) та ин. Окрім численних белєтристичних та поетичних творів, Франко збогатив українську лїтературу публїцистичними і науковими працями — з історії лїтератури, етноґрафії, полїтичної економії, то-що, та перекладами з европейських і російських письменників: Байрона, Ґете, Гайне, Шеллї, Золя, Турґенєва, Щедрина, Некрасова, Помяловського, та ин. Франко був редактором журналів: „Громадський Друг“ (1878), „Дзвін“ (1878), „Молот“ (1878), „Світ“ (1881), „Народ“ (1890—1895), „Житє і Слово“ (1894—97), „Лїтературно-Науковий Вістник“ (від р. 1898). Побіч лїтературної дїяльности Франко раз у раз брав горячу участь у полїтичному й культурному життю галицьких Українцїв і був одним із провідників радикальної партії. Почавши свою лїтературну дїяльність романтичною повістю „Петрії і Довбущуки“, Франко звернув незабаром на цїлком реальний шлях і його твори визначають ся докладним змальованнєм реального життя та ідейним, добірним змістом. Деякі з них перекладено на чужі мови: нїмецьку, польську, чеську та російську.
Низше передруковуємо його дуже популярне оповіданє: „До світла!“
