— Нїчого не буде, — відповів пан Журковський. — Посидиш трохи тай вийдеш на волю. А хто знає навіть, чи цїла отся історія не вийде тобі на добре.
— А то як?
— Ну, побачимо. Нїколи чоловік не знає наперед, що його чекає.
Щось так у два, чи три дни кличуть Йоська, але не до суду, тілько до доктора. Що то значить ся — гадаю собі. Аджеж він не мельдував ся „марудою“.
— Сам не мельдував ся, — повідає менї Журковський, — а навіть як би замельдував ся, то се йому нї на що не придало би ся. Але я його замельдував. Був я в недїлю у президента і просив, щоби його велїв звізитирувати. Аджеж то страшенна річ, що тут дїєть ся! Так далї йти не може.
І справдї доктор велїв Йоськови розібрати ся і списав з ним протокол. Чи що з того вийшло — не знаю. В наших судах такі справи дуже помалу йдуть і не кождий такий щасливий, щоби міг дочекати ся їх наслїдку.
Тимчасом пан Журковський каже якось Йоськови:
— Чуєш? хлопче, хочеш, щоби я тебе навчив читати?
Витріщив ся Йосько на пана.
— Ну, щож так дивиш ся? Скоро тілько маєш охоту, то за пару день будеш читати. А як побачу, що справдї не брешеш і память маєш добру, то вже те зроблю для тебе, що тебе приймуть до ремісницької школи, то навчиш ся ремісла, якого схочеш.
— Йой, пане! крикнув Йосько і кинув ся панови до ніг, заливаючи ся сльозами. Більше нїчого не міг сказати, тілько цїлував пана по руках.
На другий день принесли панови буквар і він став учити Йоська читати. За два дни Жидисько вмів уже пізнавати і складати букви, а за тиждень читав короткі кусники майже плавно. Вчепив ся того, як то повідають, як Жид коломийки. Читав би був, бачу, день і ніч, тіль-