90
клопоту і власної родинної гризоти, що не маю сили представити собі що будь инше. І мушу виїхати на якийсь час, може на пару недїль. Приймете на той час заряд маєтку? Я нераз уже лишав його на економа, ну, але сим разом зроблю виємок для вас. Тілько глядїть менї, не наробіть скрипу в своїй машинї! Не горячіть ся, аби не довести до якої біди. З нашим мужиком треба обережно і тактовно, і я бою ся, що вам не стане терпцю й такту. А про те таки зроблю те, чого вам, як бачу, дуже хочеть ся.
Годієра аж засяв від сих слів, аж випростував ся, немов виріс о три пяди. Він усміхнув ся широко і запитав:
— Вельможний пан жартують?
— Нї, не жартую, а правду кажу. Ви так навертїли менї в голові своїми докорами, що я не бачу иншого виходу позбути ся вас, як отаку пробу. Робіть як знаєте і що знаєте, а там побачимо. Мінї голова тріскає від иншої гризоти, а ви причепили ся до мене як пявка. Ну, пробуйте, як вам удасть ся.
Годієра зачав ще щось говорити, що виглядало знов таки на опозицію, та пан Субота заткав собі вуха і крикнув знетерпливлений:
— Анї слова більше! Не хочу слухати нїчого. Буде вже того балаканя. Що сказало ся, на тім я стою.
І не прощаючи ся з Годієрою вийшов до свойого покою і замкнув за собою двері.
Пан Субота ходить по своїм замкненім покою, як медвідь по клїтцї. Він почуває тїсноту, а боїть ся вільного простору. Його голова тріскає, а думки мутять ся. Нарештї сїдає біля сього бюрка, на якому лежить розпростертий, дрібнесенькою, перловою калїґрафією писаний і декуди з виразними слїдами слїз його дочки-ґрафинї.
Діставши той лист перед кількома днями він успів прочитати його вже з десять разів, а ще й доси він дивив ся на нього як на тяжкого ворога, як на їдовиту гадюку покриту перловою лускою. Він чув за кождим позирком на лист, як та гадюка запускає свої зуби в його серце; його руки хололи
