59
чеш бути мудрійший від мене! Раз тобі кажу, що без батькового благословенства не можна дати шлюбу, тай годї.
— То єґомосць не приймете від мене на оповіди?
— З таким браком не можу. Як батько не благословить — нї, не йде.
— Добре. Піду зараз до пана старости і запитаю, чи справдї є такий припис?
— Що? До пана старости? — скрикнув уже сердито о. Квінтілїян. — Дам я тобі старосту! Що має пан староста менї до розказу в такій церковній річи, як шлюб? Вільно менї дати, а вїльно й не дати.
— Нї, єґомосць, — відповів спокійно Думяк, — говоріть се кому дурнїйшому. Вам не вільно не дати, коли нема нїякої канонїчної перешкоди. А щоб дізнати ся, чи нема такої перешкоди, на те й голосять ся оповіди. І я прошу оголосити їх, а там уже побачимо, чи хто зголосить ся з перешкодою.
— Е, мудрагель ти, як бачу! Вже як троха сьвітла лизнув, то гадаєш, що все знаєш і можеш кождому диктувати: так роби або не так роби! А то, синку, так не йде! Ти знаєш своє, а я знаю своє і мушу свого держати ся.
— Та щож, навіть як є канонїчна перешкода — перебив йому Думяк, — то й тут є способи, подають до консисторії або й до самого Риму тай виєднують дозвіл на шлюб. А за таку перешкоду, як батькове неблагословенство, то я ще й не чув. Прошу єґомосця не робити собі зо мною жартів і приняти на оповіди, тай оголосити зараз завтра першу оповідь.
— Го, го, так тобі спішно! — усьміхаючи ся мовив о. Квінтілїян. — Та певно, панна гарна і посажна.
— Я жадного посагу не жадаю від пана дїдича, — перервав йому знов Думяк.
— Он як! Чи бачив хто таке! Панну бере, а посагу не жадає! Панна і віно — голе колїно! Ха, ха, ха!
— То, єґомостику, так, — відповів на се Кость. — Я хоч не богач, а маю на стілько, що при своїй працї вигодую й маму-вдову і жінку з дїтьми, як які Бог дасть. Богацтва не бажаю, працї не бою ся, а коли Бог послав менї таку душу, що мене любить і менї припала до вподоби, то гріх би був, як би я розлучав ся з нею. Що їй там дадуть, чи батько чи мати, то не моє дїло, то її власне, на то я не числю
