58
собів, аби розмовити ся з тим Думяком і виложити йому на розум, щоб не робив дурницї з тою панною. А там уже побачимо.
Оттак був о. Квінтілїян приготований на прихід Думяка. Сходячи до передпокою, де по звичаю чекали селяни, що приходили до панотця за дїлом, він удав здивованого побачивши тут Думяка з його сватами.
— Ой, ти тут, Костю! А ти чого до мене?
— Думяк підійшов, поцїлував його в руку і промовив:
— Хочу дати на заповіди.
— Жениш ся ?
— Так, єґомосць.
— А з ким, рад би я знати.
— Та єґомосць знають її, Галя Суботівна.
— Що, що, що? Галя… яка Галя?
— Нашого вельможного дїдича донька.
— Ти що, здурів? Що ти говориш?
— Що єґомосць чують.
— Як то, вона, панянка, мала-б іти за тебе, простого хлопа?
— Щож, єґомосць, що кому судило ся, те й буде.
— Нї, се не може бути. І вона годить ся на се?
— Зараз тут прийде, можуть єґомосць саму запитати.
— Запитаю, запитаю. А її родичі?
— Мати благословила нас.
— А батько?
— Згодив ся, хоч і не благословив. Щож, його річ.
— Без батькового благословенства? Чи чував хто таке? Сеж не може бути! Я не маю права шлюбу дати.
— То вже як єґомостева воля. А я чув, що часом дають шлюб і таким паннам, що без батькової і материної волї втекли з дому. От у нашого сусїдного дїдича Коритовського таке було. Та єґомосць се лїпше знають.
— Що мене то обходить! То вони собі в латинськім обрядї, їм усе вільно. А нам у нашім святім греческо-кафтоличеськім не вільно.
— Могли-б менї єґомосць показати той припис, аби я переконав ся, що справдї не вільно?
О. Квінтілїян наморщив брови.
— Е, буду я тобі показувати свої приписи, то ти захо-
