54
— То лише як сьвідки, Ковалю, як сьвідки, що ви були при тім, — заспокоїв його Думяк, і свати згодили ся підписати. Так само згодив ся й капітан, усе посміхаючи ся в вус. У жінки пан Субота навіть не питав, чи вона підпише, а зараз же покликав Галю, прочитав ще й їй свою інтерцизу і пресеріозно запитав, чи підпишеть ся під нею на знак своєї згоди.
— Я, таточку, — почала було Галя, та тут перебила її мати.
— Галюню, не підписуй нїчого! Адже бачиш сама, що се все дурниця. Татко пописав таке, що нї в дрова нї в тріски. Най собі підписує він і хто ще хоче, най підписує й Кость, а ти до того руки не прикладай. А ти, дитино, не бій ся того, що там татко городить у своїй ображеній амбіції. Доки я живу, доти ти моя дочка, байдуже на те, з ким звяже тебе доля. А по моїй смерти моя часть — твоя, і ти не маєш чого журити ся татковими погрозами. Ходи сюди, дитино! Ходи й ти, Костю. Я вас благословлю щирим, не амбітним серцем, і я певна, що й Бог вас благословить!
Пан Субота при тих несподїваних словах своєї жінки став мов громом поражений, далї отямивши ся плюнув сердито, забурчав щось крізь зуби і вийшов з покою. Всї аж лекше відітхнули по його відходї і скромна церемонїя тих незвичайних заручин відбула ся без нього.
У суботу Кость Думяк з Яцем Ковалем і другим своїм сватом пішов до отця Квінтілїяна, щоб дати на заповіди. Про те, щоб просити батька нареченої, не було що й говорити; наречена мала прийти просто до панотця, нїби на візиту, бо звичайного товариського житя між двором і о. Квінтілїяном задля браку в нього жіноцтва не було.
О. Квінтілїян знав уже від самого пана, яка йому трапила ся притичина з Думяком; пан з немалим жалем і обуренєм оповідав йому, як Думяк розкохав його дочку і не посоромив ся прийти з мужиками і формально сватати її для себе. Панотець з низу не хотїв вірити, щоб се було можливе в його парафії, а прочитавши панську „інтерцизу“ аж за голову вхопив ся з непритворного обуреня.
