45
— Представ собі, Мілечко, хлопи до вчора не знали, що нам за панщину буде плачено.
— Не знали? То як же вони думали?
— Мабуть думали: один цїсар подарував, другий може відібрати. І все бояли ся, що як лише вони добровільно підуть до панів на роботу, то панщина верне знов, цїсар велить їм робити на віки вічні. І для того волїли торік буки брати від вояків, нїж іти добровільно на заробок.
— А Господи! — скрикнула панї, — і так вони через свій недогад канчуків набрали ся! І ти знав се і не заспокоїв їх давно?
— Я знав? Хиба я знав, чого боять ся? Не хочемо йти на роботу, хоч нам які гроші давайте, тай не хочемо. Щож менї було робити? І по иньших селах було так само, і скрізь аж під ляндсдраґонськими канчуками робили.
— О Господи, Господи! — зітхала панї. — А я то скілько наплакала ся, скілько їх напросила ся!
— І шкода було твоїх слїз і слів. Дурня і в церкві, а руського хлопа й на свободї бють. Він не доріс до свободи, любить ярмо так як кобила батіг.
В тій хвилї почув ся знов рівномірний стук кінських копит і знайомий голос воєнної трубки. Се приїхали ляндсдраґони. Пан Субота голосно регочучись вибіг на подвірє і привитав ся зі знайомим капітаном.
— Пане капітане, за пізно прибули! — кричав він.
— А що стало ся? — з жахом запитав капітан. — Я й сам бояв ся, щоб не було якого конфлїкту.
— Та нїчого, Богу дякувати! — сказав пан. — Усе минуло ся, весь страх, усе роздразненє, вся їх упертість, усе се була тілько одна помилка. Представте собі!
І він почав капітанови виясняти, в чім було дїло. Капітан також засміяв ся.
— Ну, такого б і не придумав! От іще фанатики! І дістали-ж торік за своє! Ну, але позвольте, що піду вашій панї ручки поцїлувати.
— А я так раджу, пане капітане. Вашу компанїю велю тут троха погостити, бо задурно їхала, і нехай вертає назад, а ви лишіть ся сей день у нас. І так ваша служба тут почислить ся.
