42
— Як Бог дасть, як Бог дасть! — знов якось іронїчно додав о. Квінтілїян.
— Як то як Бог дасть? — осердив ся пан Субота. — Що тут Бог має диспонувати, де моя повна власть і сила? Тут менї й сам Бог не має нїчого до розказу, бо я її батько і дам її кому схочу. А мала-б іти за хлопа, то волю її поховати.
— Так-то-так, — мовив священник, — а все таки буде як Бог дасть, а не инакше.
— Ну, знаєте що, — сказав пан Субота, — то най вам буде як Бог дасть, а менї так, як я запоряджу. А тепер іще одно. Знаєте, я якось бою ся завтрішнього дня.
— А чого вам бояти ся? Ляндсдраґони будуть, то вже вони не дадуть вас скривдити.
— А ляндсдраґони будуть тай поїдуть, а я все лишу ся серед тої мужичнї.
— І що, боїте ся їх?
— Та як би вам сказати? Підчас панщини чоловік жив собі, анї гадки не мав. Усе йому мусїло бути, хлоп не сьмів анї скривити ся, а тепер підїть ви, як собі розбирають! Адже у такого хлопа, щей підбунтованого такими анархістами, як отой Думяк, розваги мало. Від слова до дїла рукою подати.
— Щож би я міг вам порадити на се?
— Могли-б. У вас там, у ваших Требниках є, десь чував я, така молитва, таке заклятє, що мов невидимим муром може оградити дім від злодїїв та підпальників і чоловіка від скритовбійцїв. Правда то? Є такі молитви і заклинаня у ваших Требниках?
— Може де в давнїйших були, але тепер їх не друкують.
— Е, я чув, що деякі попи мають їх у старих писаних Требниках. Але боять ся відправляти їх, бо в тих молитвах така сила, що як би піп чимось ухибив і відчитував їх без піднесеня духа, то зараз на місцї сила тої молитви вбє його.
— Та в мене тут є старі писані Требники. Пошукаю, може знайду таку молитву.
— І ви були-б готові відчитати її на моїм обійстю?
— Га, вже побачив-би. Коли то така небезпечна річ, то очевидно, ми-б мусїли сторгувати ся…
— Я не пожалую нїчого, аби лише я чув себе безпечним. А то тепер і спати не можу, все здаєть ся: ось підпалять
