41
за землю, то ви собі осядете в містї і без журби, без клопоту, без гризнї будете жити з самого проценту. І нї кому не будете на очах, нїхто вам не позаздрить, не погрозить. Як би я так міг, їй Богу пішов-би геть із села.
— А відкиж вони стільки гроший візьмуть? — мовив пан уже лагіднїйше. — Тож не баґателя! То сума! Сто тисяч чи двістї тисяч!
— То вже їх річ. А вам при таких розмовах не сердити ся, тілько сказати: і овшім, людоньки, з дорогої душі продам! Кладїть гроші на стіл і беріть собі все.
Пан звісив голову і міркував щось хвилину.
— Се правда! — сказав на рештї. — Се ви розумно сказали. Нехай купують. Своєю дорогою, я їм таку цїну заломлю, що за голови похапають ся. Добре. Але той гайдамака ще одно сказав менї, таке, що в минї аж кров скипіла. Сказав, що хоче мою дочку сватати.
— Молодець! — аж цмокнув о. Квінтілїян.
— Що? І се вам подобаєть ся?
— Хвалю за відвагу. Чомуж-би не попробувати щастя, ха, ха, ха! — реготав ся панотець. — Ну, але кажіть, що ви сказали би тим старостам, як би він справдї прислав їх до вас сватати дочку?
— Повистрілював-би їх як псів!
— А щож вони винні? Куди їх післали, туди йдуть.
— О, я б їм показав куди, від мене дорога! — сердив ся пан.
— А я думаю, що ви все таки спитали-б і свою доньку, чи хоче йти за Костя, — мовив панотець і на його устах заграв іронїчний усьміх. Він так само, як і всї в селї, знав, що панна Галя кохаєть ся з Костем Думяком і часто сходить ся з ним на вечерницях у селянських хатах.
— Що, я-б її питав! — скрикнув пан Субота. — Що то я їй не батько, щоб не міг їй наказати? Їй уже трафляли ся два пани, один навіть грабя. Ну, вона відказала їм і я не хотїв її силувати. Один, бачите, скрофулїчний тай сам добре злямпартований, а другий пяниця і картяр. Ну, я вже знаю таких, то й подякував їм красненько за честь. Але щоб менї простий хлоп, тай ще такий анархіст сьмів думати про мою дитину тай навіть сватати ся до неї, сего як сьвіт сьвітом не бувало й не буде.
