26
рівномірно обтяжені, без похиби поносили свої обовязки і — не брикали. Оттого хлопського „бриканя“ — розумованя про направу хлопського стану, про можливість полекші або знесеня панщини цїсарем — пан Субота страшенно не любив. Як то, панщини цїсар не завів, то й касувати її не може. Вона приватна власність панів, разом з їх ґрунтами записана в табулярних книгах, і сюди цїсар не моє права мішати ся. А коли справдї комісарі в асистенції ляндсдраґонів у цьвітнї 1848 р. почали їздити по селах і відчитувати ґубернїяльний циркуляр з донесенєм, що спеціяльно галицьким селянам цїсар дарував панщину, пан Субота вухам своїм не вірив, сердив ся і в присутности комісаря наговорив на цїсаря таких слів, що комісар уважав себе в обовязку зараз же арештувати його і відставити до циркулу. Що правда, там його не довго подержали і покарали лише грошовою карою, та про те пан Субота від того часу зненавидїв усяку „нїмецьку“ власть у Галичинї, наслану буцїм то лише для здираня краю та для бунтованя селян против панів.
В осени тогож 1848 р. йому трафила ся друга немила пригода, що на всю решту житя вспіла настроїти його іронїчно. Як відомо, Москалї йшли тодї на поклик австрійського цїсаря на Угорщину помагати Австрії зломати угорський бунт під проводом Кошута. Руське селянство й міщанство скрізь витало Москалїв як рідних братів, як таких, що хочуть допомогти австрійським народам зломати шляхетсько-панське ярмо, з разу на Угорщинї, де те ярмо занадто вже розпаношило ся, а потім і в Галичинї. До Грушатич закватировано пару компанїй московського війська, що мусїло тут простояти кілька день, поки не надійдуть фурґони та воєнні баґажі, без яких пішому та кінному війську годї було пускати ся переходити гори. Оттут пану Суботї стрілила в голову шалена думка. В ньому прокинув ся польський патріот. Начитавши ся Міцкевичевого „Пана Тадія“, де судія Соплїца підпоює Москалїв, яких майже безпритомних вирізує польська шляхта, забажав і собі забавити ся в польського патріота і „wyrznąć Moskali“ (вони з рештою належали до волинського полку і були чистїсїнькі Українцї, деякі навіть латинського обряду). І от він змовивши ся з декількома своїми двораками, такимиж патріотами, як і сам, одного вечера суто угостив усїх Москалїв оковитою,
