24
— Хотїв ти, аби йшло за панщини, коли пянство народу було просто панським інтересом! Анї піп залежний від пана не сьмів промовити за тверезістю, анї нїхто инший не вмів або не хотїв навести мужика на дорогу, а він сам — ей, дрантє, худобина! Куди його гнали, туди йшов на слїпо, а задуривши голову горівкою тим щирійше хилив ся в ярмі. Чи думаєте, що як би в Віднї студенти, міщане та инші осьвічені люде не були повстали против гнобленя та оглуплюваня народа, то ми б ще й доси і ще й сто лїт не гнули ся в ярмі! О, певно! В нас тверда шкіра і сумлїнє спить, нас довго би бити й копати, поки в нас добудиш ся живої душі.
— Але нас тим часом і не буде що будити, бо нас злиднї на пнї з'їдять, — мовив Яць.
— Треба думати самим про себе, будити одні одних, дзвонити на трівогу, — мовив Думяк. — А хоч би тверезість, — сеж можемо ми й самі голосити людям.
— То властиво попівська річ, — відізвав ся Халавка. — Може то нам не випадає брати ся до проповіди. Скажуть: коли не піп, не микай ся в ризи.
— Чекаймо на попів, то й наші внуки не дочекають ся! — відповів Думяк. — Попи народ лїнивий. Їм аби своє відчитати, наїсти ся та лежати горі черевом. А в крайнїм разї скаже: менї консисторія не велить.
— А може би піти до біскупа, най би він наказав?
— Щож, кого сверблять пяти, може йти й до біскупа, але я знаю, що з того нїчого не буде. А я вам раджу: зачинаймо від себе! Заложімо собі брацтво тверезости і вербуймо до нього людий. Кождої неділї по вечернї будемо коло церкви читати реєстр; такі й такі приступили, такі й такі переступили дане слово.
Всї при столї зареготали ся.
— Без того не буде, — мовив Думяк, — та вже ми будемо дбати, аби тих переступів було чим раз менше. Ну що, згода? Завязуємо таке брацтво?
— Добре, — озвали ся всї.
— Лиш аби за се з уряду не було якого клопоту — з побоюванєм мовив Чапля.
— Що може бути за клопіт? Кому яке дїло до того, чи я пю чи не пю? Тепер не панщина, щоб і на те можна було силувати.
