23
З усїх боків якісь могутнї клїщі обхоплюють їх і грозять ся стиснути їх на ново, ще поки вони й засмакували гаразд дарованої свободи. Дарованої! Ага, дарованої за добрі гроші, за шісьдесять мілїонів. Тай ще як би то по сплатї тої шаленої суми все вже в порядку було і їм справдї заяснїла повна воля, щоб були „самі в собі, лише під зверхністю цїсаря“, як вони уявляли собі ту волю в своїх цанщизняних мріях! Еге-ге, чекай такої волї! Тут, бач, пани заносять руку на лїси й пасовиска, грозять ся лишити їх на тих скупих часточках землї, що признано їм при знесенню панщини. Ну, щеб на тій землї їм а може й їх дїтям можна було вижити, алеж народу примножуєть ся, а землї не прибуває, а ще як зіпруть лїси й пасовиска, то що порадять їх потомки? Куди подадуть ся?
В такім заклятім крузї вертїли ся їх думки. Вони зітхали, крутили головами, та не знаходили виходу.
— І в додатку народ розпив ся, — завважив Яць Коваль. — Пани за часів панщини привчили нас до горівки. Щоб збільшити свої доходи, силою накидали нам горівку, по стілько й стілько горцїв що року на кождий нумер. Хоч випий, хоч на гній вилий, а горівку відроби! А тепер настала нїби то воля, а мужик лишив ся невольником коршми. Підїть по селах — дивити ся страшно! В кождій коршмі день у день повно людий, усюди шум, крик, свари і бійки. Самі з собою гризуть ся, самі себе бють, свою кров з горівкою мішають. Адже як так далї піде, то за кілька лїт не пани, а арендарі позабирають усю худобу і всї ґрунти у хлопів.
— А не забувайте, що пяницї батьки й матері будуть родити дурні, тупоголові та хоровиті дїти. І замісь іти наперед, усе поколїнє буде йти в зад, буде глупіти та туманіти, — знов з гіркістю в голосї додав Думяк.
— І нема на то ради! — мовив Чапля. — Вже чого, чого, а горівки наш чоловік не покине.
— Треба би пробувати, — мовив Яць оживляючи ся. — Аджеж то загибіль наша. І тут уже не чужа хитрість убиває нас, а власне розпаскудженє.
— По инших краях, у Чехії та Моравії засновують при кождій церкві брацтва тверезости, — мовив Думяк. — Присягою вяжуть ся не пити горячих трунків.
— І у нас то пробували, — відповів Яць, — та якось то не йшло.
