13
— За Ковальом. Против Коваля. І я, і я, і я!
— Знаєте, хто за ним, най підійме руку.
Всї руки підняли ся.
— Значить, усї за Ковалем?
— Нї, нї, ми против! Не хочемо Коваля! — чують ся крики.
— Чогож підносите руки, коли ви против?
— Инші підносять, тай ми підносимо.
— Тьфу на таку моду, — крикнув росерджений присяжний і злїз зі стола. — На вас би иншого пастуха треба.
— Не стулиш ти дзюба, присяжний? — почуло ся з ріжних боків. — Чи бач, хто нам за пастуха оббираєть ся! Ей, як би я був близько тебе, я-б тобі заїхав!
Такий розгардіяш стояв із пів години і гармідер робив ся щораз більший, жартливі або цинїчні окрики покривали голоси присяжних, що за чергою, захриплі викрикували імена що раз то нових кандидатів. Перебрано їх уже більше як двацять, і ще нї на кого не було загальної згоди. Ще найбільше голосів падало на старого, дотеперішнього війта.
— Оттам у лихий час, — крикнув Яць Коваль, — перед хвилею ви готові були розірвати його на шматки як дурня, а тепер голосуєте за ним!
— А тобі кривда, що на тебе не голосуємо. А зась тобі, Клепало!
Та тут почуло ся гуканє з поза коршми. Надійшов війт несучи під пахою скриньку, а за ним три делєґати. З тяжким трудом, сим разом уже дверима влїзли до коршми. Війт знову видрапав ся на стіл, і піднявши в гору скринку в руках крикнув так, щоб усї чули.
— Панове громадо! Ось вам та скринка з паперами. Слухайте!
І він потелепав скринкою в повітрі, щоб чути було стуканє того, що було в її серединї.
— Отворіть її! — чули ся голоси.
— Коли бо ключа нема! Ключ у пана сендзї, — мовив війт.
— Що нам до пана сендзї? Давайте ножа! Ми її зараз отворимо.
— Не треба й ножа, — мовив Яць Коваль, — ось у мене шило. Я на такі замки майстер.
