12
— А ви від коли маєте голос при виборі?
— Як то? Від коли й ви. Нинї перший наш вибір. Усї маємо голос.
— І баби?
— І баби! І баби! — почули ся завзяті писки з усїх боків. — Або то баби щось гірше від вас?
— Як би не баби, то би хлопів і на сьвітї не було.
— Пускайте нас! І нас! І нас!
— Та чекайте! — гримнув хтось із середини в двері. — Адже ще не вибираємо. Ще лише подають голоси, на кого би хто хотїв.
— Кладїть мого чоловіка! — запищала якась жінка. — Такий добрий, що хоч і до рани приложи.
Присяжні й радні біля стола повставали з ослона. Один вилїз на стіл.
— Панове громадо! — крикнув. — Говоріть, кого хочете мати війтом у Грушатичах?
Гомін змішаних голосів був відповідю на се питанє.
— Так не можна. Говоріть одного.
— Ми кождий хочемо свого.
— То погодїть ся якось. Ми вам будемо казати одного за другим із тих, що їх тут зголошено, а ви голосуйте, чи годите ся, чи нї. Отже Андрій Халавко.
— Та то крайнїй дурень. На сьміх його подали.
— Хто дурень? Я дурень? — крикнув ображений Халавко. — Сам дурень, хто таке говорить.
— Хто за Андрієм Халавком? Нема нїкого.
Регіт цїлої юрби.
— Хто за Хомою Зарічним?
Знов регіт.
— Не ображайте чоловіка. Він вам нїчого не винен.
— Не беріть дурня на зуби! — додав хтось із кута.
Знов гармідер. Знов ображений упоминаєть ся за своє добре імя. Коли викликано Яця Коваля, прийшо до суперечки. Горішняне були за ним, долїшняне против нього. Чули ся голова: „Дурню!“ „Чи сам дурень!“ „Не тручай ся!“ „Ой мої ноги!“ „Чи ти сказив ся?“
Присяжний стояв на столї і не міг зміркувати нїчого.
— Ну, якжеж панове голосуєте?
