96
лаю їм навіть живність із свойого дому. Мені се нїчого не коштує, а вони, таточку, увільнили мене від найтяжшої панщини, яку я переносила в своїм житю.
Батько слухав сих слів що раз більше чудуючи ся. Він похитав головою і озвав ся:
— Не розумію тебе, Женю! Раз ти гірко нарікаєш на свою долю, на своє пониженє, на його знущанє над твоєю честю і твоїм тїлом, раптом годиш ся на все, що він робить і мало не похваляєш тих огидливих його орґій у француській віллї.
— Нїчого того, таточку, я не похваляю, нїчого пригаєного менї ним я не забула. Але в моїм важкім становищі мусить настати якась зміна, і для того я на якийсь час заключаю перемирє зі своїми ворогами.
— І для того відкидаєш на бік усї чесні традиції, які ти винесла з батьківського дому, і стаєш по сторон сего смердючого болота? — з гірким докором мовив батько.
— Перетерпівши стілько, як я перетерпіла стратиш і охоту до самого житя, не то до всяких традицій. Тепер мінї пристрасно, до фізичного болю вирвати ся з того болота, в яке мене між иншим віпхнула і ваша воля, таточку мій любий! Я вам не докоряю за се і нїколи не докоряла; виж бажали менї добра, не лиха. Але частина, маленька частина одвічальности за те, що стало ся, спадає й на вас. Ви занедбали мене в ті хвилї, коли я найбільше потребувала потїхи й піддержки в моїм гіркім станї, то хоч тепер не мішайте менї моїх плянів. Я вас попросила до себе і прошу й тепер, побудьте у нас кілька недїль, поки ми обробимо ся і виберемо ся в дорогу, нашу першу, справдї шлюбну подорож.
— Го, го, го, аж так тонко співаєш! — скрикнув до решти зафресований пан Субота. — Шлюбна подорож! Кудиж ви їдете і хто з вас їде?
— Всї їдемо, я і він. І певне забере з собою своїх демуазельок. Чому би мов не брати? А менї до них байдуже. Я буду з ними ввічлива по дорозї про людське око, хоч ненавиджу їх і бриджу ся ними всїми силами душі. Але сим разом ходить мінї о комедію, що має видіграти ся на траґічнім тлї. Не догадуйте ся нїчого, таточку і не розпитуйте мене нї про що. Все те ще в початках, не вяжеть ся одно з одним
